Як допомогти дитині впоратись зі стресом під час воєнного стану

Чим менша дитина, тим менше інформації

Будь-яка дитина будь-якого віку перебуває в контакті з почуттями дорослого. Навіть якщо ми нічого не говоримо, але хвилюємося, дитина “втягується” в нашу воронку. Чим активніші емоції, тим важливіша раціоналізація– пояснення.

Дитині до двох років можна просто говорити (навіть подумки)“Я з тобою. Ти в безпеці. Я впораюсь. Я можу подбати про тебе і про себе”. Дитину важливо обіймати або хоча б торкатися до тіла, важливо, щоб ніжки дитини й спинка відчували опору.

Дитині до 10 років можна сказати:“Мама / тато засмутилися, бо дізналися новини. Далеко(важливо дистанціювати дитину від події)кілька(важливо визначити кількість)людей, які дуже зляться, зробили іншим боляче. (Вони вчинили погано, пошкодивши, зруйнувавши, зробивши боляче). Зараз багато людей піклуються і виправляють те, що можна виправити. Дуже шкода постраждалих … Ми можемо про них (подумати, помолитися, побажати чогось доброго, поставити свічку, покласти квіти). Але ми в безпеці. Тато і мама поруч з тобою. Ми про тебе дбаємо і будемо дбати”.

Дуже важливий акцент: від того, що у світі є група жорстоких людей, сам світ не поганий. І більшості людей можна довіряти.

Звичайно, якщо дитина зовсім не ставить запитань, ми обмежуємося короткою фразою. Якщо дитина поставила запитання– коротко відповідаємо, чекаючи наступного запитання.

Відповідати на запитання дитини обов’язково. Якщо відповіді в нас немає, її важливо разом зі старшою дитиною шукати в інтернеті, в авторитетних знайомих. Говорити можна тільки зі стану своєї дорослої стабільності. Дитині будь-якого віку небезпечно дізнаватися про трагедії з телевізійних новин. Кордон між фантазійним (екранним) життям і об’єктивною реальністю розмитий. Багато дітей переносять усе, що бачать на екрані, у свій внутрішній світ. Для них це може бути позамежним навантаженням.

Складна тема– привід поговорити

Поговорити про те, що робити в екстремальних ситуаціях, привід уточнити: знає чи пам’ятає дитина свої прізвище, адресу, телефон.

Слова, які важливо чути дитині:

Зараз ми в безпеці. Я і багато людей зроблять все, щоб ми були в безпеці.

У всіх своя доля і своє життя. Я вірю в твою та нашу щасливу і добру долю.

Поганих людей набагато менше, ніж хороших. Давай згадаємо тих, хто тебе любить, і тих, хто про тебе піклується.

Важливі дії:

Якщо є можливість дій– подумати, яка допомога, які посильні дії-можливості є в цій ситуації.

Грати. Лімбічна система мозку– активна під час страху та гри. Нехай у дітей там буде гра.

Обіймати: кожен раз обіймаючи дитину, ми створюємо навколо неї додаткові кордони безпеки.

Дозволити, якщо це необхідно, проявити напругу тілесно– побігати, пострибати, покричати.

Малювати й розмальовувати мандали (малювати в колах), описувати долоньки, стопи, усе тіло, розмальовувати розмальовки з широкими межами– усе це допомагає повертати відчуття кордонів.

Вибирати матеріали, над якими можна відчувати контроль– пластилін, глина, хлібний м’якуш, кінетичний пісок, тісто, малювати олійною пастеллю або восковою крейдою.

Використовувати обривну аплікацію (руками рвати кольоровий папір на дрібні шматочки і з цих шматочків за допомогою клею-олівця робити колаж).

Малювати олійною пастеллю на темному папері.

Стрибати, масажувати ніжки.

Робити дихальні вправи (видих довший за вдих)– свисток, флейта, мильні бульбашки, кульки.

Малювати– майструвати будиночки, робити істот з будиночками на спинках (наприклад, равликів), грати зі сірниковими коробками.

Фантазувати– малювати, моделювати, створювати уявний чарівний безпечний світ.

Якщо зараз немає можливості трансформувати страх, створити для нього сейф– скриню, папку. Намалювати, покласти в “надійне місце”, міцно-міцно закрити. (Це дає тимчасовий перепочинок від страху).

Створювати образ Зберігача (чогось більшого, ніж просто людина), Ангела, чарівного-провідника, Собаку тощо.

Говорити щиро.

Грати з водою. Уявляти воду, водний простір, спостерігати, як бурхливі хвилі трансформуються в баранці, малювати водний простір (нехай цей малюнок буде динамічним– починаємо з сильних хвиль, які поступово заспокоюються, тримати руки під водою, поступово зменшуючи натиск, тарабанити по воді долонями, знижуючи інтенсивність).

«Про надання психологічних он-лайн-консультацій» інформуємо Вас про те, що Благодійна організація Teenergizer та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) рoзпoчали спільний проєкт, що має на меті надання безкoштoвних психoлoгічних онлайн-кoнсультацій підліткам та мoлoді з усієї України.

Проєкт є частиною Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», що реалізується за ініціативи першої леді Олени Зеленської.

Інформація для учасників освітнього процесу про можливість отримання кваліфікованої психологічної допомоги через он-лайн консультації на сайті https://teenergizer.org/ , телефоном або через чат у зручному для клієнта месенджері.

Як заспокоїти дитину під час війни

Улюблена іграшка

Щоб дитина легше перенесла час в укритті, їй варто взяти зі собою улюблену іграшку.

Це має бути плюшева, м'якенька іграшка, дуже приємна на дотик, яка є з дитиною в час спокою, з якою вона спатки лягає, яка є частинкою звичайного домашнього життя. І коли трапляється ситуація підвищеної небезпеки, коли треба спускатися у бомбосховище, цю іграшку треба взяти до укриття",

Треба сказати, твій ведмедик боїться, він маленький, треба підбадьорити його. Запитайте у дитини: Як це можна зробити?. Поцікавтесь, що можна сказати ведмедику, може, обійняти. Так дитина вкаже вам, що треба зробити. І ви разом з нею це робите. До прикладу, співаєте пісеньку для ведмедика.

Вірші, забавки та пісні

Психологиня радить вивчити з дитиною вірші, забавки з притупуванням та сплескуванням, аби вона мала заняття в укритті. Особливо позитивно на дитячу психіку впливає музика.

"Запишіть на телефон пісеньку, яка дитині подобається, щоб ви разом з нею могли підспівувати, бо спів дуже заспокійливо впливає на дітей. Коли ми чуємо голос ближнього і свій голос, нам стає спокійніше. Крім того, вмикається природна система заспокоєння через дихання.

Як дорослим самим лишатися спокійними в подібних ситуаціях?

1. Обмежувати час в інтернеті, перед телевізором та іншими джерелами новин. Краще провести його з дітьми або за справами, що само собою знизить тривогу.

2. Максимально структурувати та наповнювати день, щоб зменшити простір для тривожних думок.

3. Обмежити спілкування з людьми-джерелами паніки. Паніка заразна і дуже вірулентна.

4. Не забувати про ресурси та в жодному випадку не виключати з щоденності речей, які надихають та радують.

Основне правило і для дітей, і для дорослих – “Чим складніший час, тим більше ресурсів“. І це зовсім не егоїзм, а засіб підтримки зібраності, дієвості та конструктивності.

Психолог

радить

Дитячий психолог - фахівець, який допомогає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і з ними. Робота йде як з дітьми, так і з дорослими щодо виявлення проблеми і пошуку рішень.

Психологічне консультування дітей - це особлива форма допомоги сім'ї з боку психолога, орієнтована на подолання життєвих труднощів дітей та їх батьків.
Завдання дитячого психолога - створити умови, в яких Вам буде простіше і зрозуміліше побачити себе і життя своєї родини з боку, усвідомити, які установки і дії створюють проблеми.
Мета консультування - вирішити проблему, що виникла у дитини шляхом аналізу ситуації, що склалася, знаходження балансу у взаєминах і відновлення сприятливого психологічного клімату в родині.
Дитячий психолог працює з актуальним станом дитини і батька, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структуру сім'ї.
У процесі спілкування психолог створює умови для того, щоб клієнт (батько-дитина) усвідомив свою проблему, зрозумів її причини і знайшов рішення.

Форми роботи дитячого психолога:

• індивідуальна (у тому числі ігрова, пісочна терапія, арттерапія тощо) і групова (дитячі тренінги);
• психологічна робота в контексті сім'ї (спільна робота дитини і батьків)

В яких напрямках працює дитячий психолог:
- Дитяче індивідуальне психологічне консультування;
- Психологічна корекція дитячих особистісних порушень, таких як примхливість,
агресія, замкнутість тощо;
- Розвиваючі заняття як індивідуальні, так і групові. Це заняття з розвитку пам'яті,
мислення, уваги тощо;
- Індивідуальна психологічна діагностика особистості дитини, рівня психічних процесів,
а також рівня підготовленості до школи;
- Консультування батьків з питань виховання та розвитку дітей.

З якими проблемами працює дитячий психолог:

- Це соціальні ситуації: дитина йде в дитячий садок, розлучення батьків, смерть когось із близьких, поява нового члена сім'ї, випадки сексуального або психічного насильства над дитиною, серйозна хвороба дитини або когось із близьких людей, переїзд на нове місце проживання тощо;
- Агресія, замкнутість, примхливість, нав'язливі дії, сором'язливість, підвищена образливість, упертість, тощо;
- Страхи і тривожність дитини;
- Проблеми адаптації;
- Проблеми спілкування з однолітками;
- Патологічні звички: кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів, онанізм тощо;
- Рівень психічних процесів (пам'ять, увага, мислення) не відповідає віку дитини;
- Проблеми логопедичного характеру (усунення психологічних наслідків);
- Безпорадність батьків, втрата контролю над ситуацією.

Адаптація дітей до

дитячого садка

Більшості дітей буває складно адаптуватися до дитячого саду, ця складна адаптація виявляється в поганому сні дитини, втрати апетиту, плаксивості. Часто батьки ставлять самі собі питання про те, як же допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка.

Для того щоб період адаптації дитини пройшов безболісно, рекомендується:

- Спочатку пояснити дитині, що таке дитячий сад і навіщо туди ходять діти. Головне, намагатися простими словами створити позитивний образ садка (наприклад, у дитячий садок приходять такі ж як і ти діти, вони там разом грають, вчаться, їдять, в дитячому саду багато іграшок і лагідні вихователі, які піклуються про дітей).

- Заочно познайомити дитину з дитячим садом під час вашої прогулянки. Якщо ви вже визначилися з вибором дитячого саду, можна під час прогулянок ненадовго заходити з дитиною на територію саду, в групи, щоб дитина поступово звикала.

- Заздалегідь познайомитися з розпорядком садка (режимом сну, що дитина повинна вміти вже робити самостійно), і поступово вводити цей режим дня вдома, а також навчати тому, що знадобиться в дитячому саду (вміння самостійно одягатися, умиватися, їсти).

- Бажано віддавати дитину в ту групу, в якій він вже знає кількох дітей (це діти ваших друзів або знайомих, сусідів, з якими ваша дитина вже спілкується). Заздалегідь познайомте дитину з вихователем групи, в яку відправиться ваш малюк.

- Навчить дитину, як можна знайомитися з новими дітьми і як можна розвивати їхні стосунки. Адаптація дитини буде залежати багато в чому саме від того, наскільки легко він зможе встановлювати відносини в колективі. Ви самі можете допомогти дитині встановити контакти з іншими дітьми, познайомити його з ними та їхніми батьками, запрошуйте нових друзів вашої дитини на вихідні до вас.

- Пояснити дитині, до кого він може завжди звернутися за допомогою, якщо йому вона буде потрібна.

- До того, як відвести дитину в дитячий сад, рекомендується провести комплекс заходів по загартовуванню дитини, а також пройти медичний огляд, щоб переконатися, що дитина здорова.

- Бажано в перші два-три тижні залишати дитину лише на кілька годин в дитячому саду, поступово збільшуючи цей час до необхідної норми. Якщо у вас є така можливість, перші кілька днів ви можете разом з дитиною ходити в дитячий сад (ви можете залишатися там на 2-3 години). У присутності дитини не показувати, що ви нервуєте і переживаєте з приводу того, що дитина йде в дитячий сад. Не дозволяйте собі також критики на адресу дитячого садка в присутності дитини, оскільки все це буде відразу негативно сприйнято самою дитиною, що викличе в неї страх, невпевненість і небажання йти в це місце.

Період адаптації в середньому займає півроку, саме тому батькам слід запастися терпінням і з розумінням ставиться до примх дитини в перші місяці відвідування дитячого саду.

Як подолати батьківські страхи перед школою

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати? Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма —дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації— гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те,що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на муштру, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

4. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.

Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в б років, а комусь краще почекати до 7 років.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:

• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;

• краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;

• якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.

Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про:

• педагогічний колектив;

• типи і види реалізованих навчальних програм;

• особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;

• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;

• технічне та методичне оснащення навчальних класів;

• традиції школи, її випускників;

• додаткові навчальні послуги;

• ставлення до дітей;

• стягнення з батьків оплати;

• медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї".

2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психологічне навантаження. Жодних брутальних слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.

3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (Доречі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.)

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.

7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль,безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.

СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.