Психолог


    радить

            Дитячий психолог - фахівець, який допомогає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і з ними. Робота йде як з дітьми, так і з дорослими щодо виявлення проблеми і пошуку рішень.

Психологічне консультування дітей - це особлива форма допомоги сім'ї з боку психолога, орієнтована на подолання життєвих труднощів дітей та їх батьків.
Завдання дитячого психолога - створити умови, в яких Вам буде простіше і зрозуміліше побачити себе і життя своєї родини з боку, усвідомити, які установки і дії створюють проблеми.
Мета консультування - вирішити проблему, що виникла у дитини шляхом аналізу ситуації, що склалася, знаходження балансу у взаєминах і відновлення сприятливого психологічного клімату в родині.
Дитячий психолог працює з актуальним станом дитини і батька, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структуру сім'ї.
У процесі спілкування психолог створює умови для того, щоб клієнт (батько-дитина) усвідомив свою проблему, зрозумів її причини і знайшов рішення.

Форми роботи дитячого психолога:

• індивідуальна (у тому числі ігрова, пісочна терапія, арттерапія тощо) і групова (дитячі тренінги);
• психологічна робота в контексті сім'ї (спільна робота дитини і батьків)

 

В яких напрямках працює дитячий психолог:
- Дитяче індивідуальне психологічне консультування;
- Психологічна корекція дитячих особистісних порушень, таких як примхливість,
агресія, замкнутість тощо;
- Розвиваючі заняття як індивідуальні, так і групові. Це заняття з розвитку пам'яті,
мислення, уваги тощо;
- Індивідуальна психологічна діагностика особистості дитини, рівня психічних процесів,
а також рівня підготовленості до школи;
- Консультування батьків з питань виховання та розвитку дітей.

З якими проблемами працює дитячий психолог:

- Це соціальні ситуації: дитина йде в дитячий садок, розлучення батьків, смерть когось із близьких, поява нового члена сім'ї, випадки сексуального або психічного насильства над дитиною, серйозна хвороба дитини або когось із близьких людей, переїзд на нове місце проживання тощо;
- Агресія, замкнутість, примхливість, нав'язливі дії, сором'язливість, підвищена образливість, упертість, тощо;
- Страхи і тривожність дитини;
- Проблеми адаптації;
- Проблеми спілкування з однолітками;
- Патологічні звички: кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів, онанізм тощо;
- Рівень психічних процесів (пам'ять, увага, мислення) не відповідає віку дитини;
- Проблеми логопедичного характеру (усунення психологічних наслідків);
- Безпорадність батьків, втрата контролю над ситуацією.

 









Адаптація дітей до

                   дитячого садка 

Більшості дітей буває складно адаптуватися до дитячого саду, ця складна адаптація виявляється в поганому сні дитини, втрати апетиту, плаксивості. Часто батьки ставлять самі собі питання про те, як же допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка.

Для того щоб період адаптації дитини пройшов безболісно, рекомендується:

- Спочатку пояснити дитині, що таке дитячий сад і навіщо туди ходять діти. Головне, намагатися простими словами створити позитивний образ садка (наприклад, у дитячий садок приходять такі ж як і ти діти, вони там разом грають, вчаться, їдять, в дитячому саду багато іграшок і лагідні вихователі, які піклуються про дітей).

- Заочно познайомити дитину з дитячим садом під час вашої прогулянки. Якщо ви вже визначилися з вибором дитячого саду, можна під час прогулянок ненадовго заходити з дитиною на територію саду, в групи, щоб дитина поступово звикала.

- Заздалегідь познайомитися з розпорядком садка (режимом сну, що дитина повинна вміти вже робити самостійно), і поступово вводити цей режим дня вдома, а також навчати тому, що знадобиться в дитячому саду (вміння самостійно одягатися, умиватися, їсти).

- Бажано віддавати дитину в ту групу, в якій він вже знає кількох дітей (це діти ваших друзів або знайомих, сусідів, з якими ваша дитина вже спілкується). Заздалегідь познайомте дитину з вихователем групи, в яку відправиться ваш малюк.

- Навчить дитину, як можна знайомитися з новими дітьми і як можна розвивати їхні стосунки. Адаптація дитини буде залежати багато в чому саме від того, наскільки легко він зможе встановлювати відносини в колективі. Ви самі можете допомогти дитині встановити контакти з іншими дітьми, познайомити його з ними та їхніми батьками, запрошуйте нових друзів вашої дитини на вихідні до вас.

- Пояснити дитині, до кого він може завжди звернутися за допомогою, якщо йому вона буде потрібна.

- До того, як відвести дитину в дитячий сад, рекомендується провести комплекс заходів по загартовуванню дитини, а також пройти медичний огляд, щоб переконатися, що дитина здорова.

- Бажано в перші два-три тижні залишати дитину лише на кілька годин в дитячому саду, поступово збільшуючи цей час до необхідної норми. Якщо у вас є така можливість, перші кілька днів ви можете разом з дитиною ходити в дитячий сад (ви можете залишатися там на 2-3 години). У присутності дитини не показувати, що ви нервуєте і переживаєте з приводу того, що дитина йде в дитячий сад. Не дозволяйте собі також критики на адресу дитячого садка в присутності дитини, оскільки все це буде відразу негативно сприйнято самою дитиною, що викличе в неї страх, невпевненість і небажання йти в це місце.

Період адаптації в середньому займає півроку, саме тому батькам слід запастися терпінням і з розумінням ставиться до примх дитини в перші місяці відвідування дитячого саду.

 

 

Як подолати батьківські страхи перед школою

Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати? Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.

СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?

1. З навчанням дітей читання не можна по­спішати. Навчання читання і письма —дуже складний процес, і для того щоб ди­тина і справді навчилася читати, а не вга­дувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціа­ції— гарно розвиненими.

2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те,що всі діти — різні.

3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання пере­творюється на муштру, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприй­няття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки. Перш ніж посадити свого малюка за абет­ку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеці­альну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання ді­тей дошкільного віку, навчитися різно­манітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.

4. Навчання читання і письма має бути од­ночасним. Коли ж ні, то вчителеві почат­кових класів, який переучуватиме дити­ну, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди склад­ніше, ніж навчати.

Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вмі­ла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчите­леві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізич­ну, фізіологічну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування меха­нізмів організації діяльності, тобто готов­ність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?

Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в б ро­ків, а комусь краще почекати до 7 років.

Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чо­гось навчитися.

СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ

«Усе краще — дітям!» — це девіз біль­шості батьків. Кращою має бути і школа, і на­вчальна програма. Зважаючи на досвід бага­тьох батьків, можна стверджувати таке:

• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;

• краща програма — та, що не позбавляє дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;

• якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.

Щоб не помилитися у виборі школи, бать­кам необхідно:

1. Дізнатися якомога більше про:

• педагогічний колектив;

• типи і види реалізованих навчальних програм;

• особливості шкільного життя, режим за­нять, тижневе навантаження учнів;

• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до ви­мог техніки безпеки і санітарних норм;

• технічне та методичне оснащення на­вчальних класів;

• традиції школи, її випускників;

• додаткові навчальні послуги;

• ставлення до дітей;

• стягнення з батьків оплати;

• медичні протипоказання до занять інтен­сивною інтелектуальною працею за про­грамовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.

2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуй­те на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.

СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ

Недарма кажуть: «Обираючи дитині пер­шого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьо­му віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.

Першокласник має довіряти своєму вчи­телеві. Лише в цьому випадку він почуваєть­ся у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, на­вчається з інтересом.

Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.

СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Щоб адаптація до навчання у школі мину­ла успішно, слід пам'ятати про таке:

1. Не можна налаштовуватися на те, що по­переду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооці­нювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотриму­ватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї".

2. Не можна обмежувати дитину своєю ува­гою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуй­те складні завдання тощо. Яка б ситуа­ція не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, при­хильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?

Він ще такий маленький, наш першоклас­ник. Хто відведе його вранці за руку на за­няття, допоможе переодягнутися, підбадьо­рить добрим словом? Хто зустріне після уро­ків, приведе додому, нагодує обідом?

Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто спо­дівається лише на свої сили?

1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до шко­ли бути поруч із дитиною. За цей час ма­люк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона по­чуватиметься цілком самостійною.

Крім того, першокласник має знати пра­вила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побу­товим приладдям тощо.

2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у шко­лі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у від­чай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату по­годяться піклуватися про дитину, зустрі­чаючи її зі школи і проводжаючи додо­му. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чер­гування?

СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?

За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапру­ження організму до кінця першої чверті бага­то першокласників скаржаться на втому, не­здужання, головні болі, нервове напружен­ня, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявле­ні хронічні захворювання, усе це може при­звести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.

Про що слід пам'ятати?

1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати знизити психо­логічне навантаження. Жодних бруталь­них слів, докорів, невдоволення резуль­татами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленько­го учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.

2. Необхідно упорядкувати режим дня. Ніч­ний сон має бути тривалим — не мен­ше ніж 10 годин, денний сон також обов'язковий — 1,5 години.

3. Домашні заняття не мають тривати го­динами, а тим більше їх не варто вико­нувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочин­ку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї годи­ни працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (Доречі, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.)

4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додат­ковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнасти­кою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.

5. Не можна забувати про повноцінне зба­лансоване харчування. Тож не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.

6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжо­му повітрі мають бути обов'язковими. Та­кий активний відпочинок буде значно ко­риснішим, ніж лежання перед телевізором.

7. Варто уважно ставитися до скарг дити­ни на нездужання, втому, головний біль,безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає трудно­щів у навчанні.

СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?

Хоча ми й говоримо нашим першоклас­никам «ти вже дорослий», не можна забувати про те, що насправді вони є і довго ще бу­дуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб кра­ще вчилися), не дозволяти бавитися улюб­леними іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збережен­ня дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.

Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, зале­жить лише від того, чи правильно організо­вано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.

Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові до­помогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.